5 цікавих фактів про одне з найстаріших індустріальних підприємств Полтавщини
Полтавському турбомеханічному заводу (ПТМЗ) цьогоріч виповнюється 132 роки. Їхня компресорна техніка та енергозапчастини й донині мають попит не тільки в Україні, а й за кордоном. Зараз ПТМЗ експортує свою продукцію у більш ніж 20 країн світу.
ЗМІСТ відвідав музей Полтавського турбомеханічного разом із головою профкому заводу Іриною Фесенко та із Станіславом Желєзновим і Василем Березанцем, які працюють на заводі протягом десятиліть. Вони зберігають історію підприємства, що зростало та змінювалося разом із містом.
Саме тоді в Полтаві мешкала купчиха М. Полякова, яка і володіла невеличким чавуноливарним заводом. Будівля розташовувалась неподалік залізничної дороги Київ – Харків. За різними даними, на той час тут працювало від 20 до 30 людей.
Історія підприємства починається у вересні 1889 року
Завод спеціалізувався виключно на ремонті сільськогосподарського інвентарю, виготовленні візків і млинів, а також деталей до них. У 1918 році відбувся процес реквізиції (примусове вилучення державою майна власника в державних інтересах з компенсацією повної вартості майна – прим.ред.). На базі підприємства створили майстерні для безробітних, які незабаром реорганізували в артіль «Механік». Крім ремонту та виготовлення сільськогосподарського інвентарю, на підприємстві почали виготовляти ліжка.
Керівником артілі був робітник з Миколаєва Григорій Глушко. Він сам приймав на роботу, вів планування та облік, а у вільний від управлінської діяльності час ставав до верстата і зарекомендував себе майстром-віртуозом.
Усього в Полтаві нараховувалось 13 таких артілей.
На об’єднаному засіданні представників міськкому партії, Губраднаргоспу і спілки металістів у 1924 році було прийнято рішення про створення великого машинобудівного комплексу на території колишнього заводу Полякової. Комісія спілки металістів, яку очолював колишній робітник заводу Пантелей Лобач, визначала базовою артіль «Механік». У червні до «Механіка» приєдналась артіль «Метал». Працівники цих двох артілей і склали основу промислового підприємства, що дістало назву «Колектив безробітних при полтавській біржі «Метал». Робітниками, які заклали основу заводу «Метал», стали Володимир Тригуб, Олексій Баленко, Василь Жучкін, Григорій Глушко, Степан Шевчук.
Таким чином, 1924 рік став рубіжним у становленні підприємства, відоме сьогодні як Полтавський турбомеханічний завод.
У роки Другої світової війни завод евакуювали до Саратова
Звістка про початок війни покликала в цехи робітників усіх змін. Рішення, прийняте на заводському зібранні, було одностайним: у найкоротші терміни забезпечити випуск оборонної продукції. Окрім цього, сотні робітників, службовців та інженерів щоденно після роботи в цехах і відділах вирушали за місто на будівництво оборонних споруд.
За два місяці завод готувався до евакуації в Саратов. 14 серпня 1941 року туди вирушив перший ешелон з восьми вагонів, начальником якого був призначений головний конструктор Олексій Мельник. За кілька днів після початку евакуації на території заводу розташувалася військова частина. Робітники підприємства разом із бійцями ремонтної бази вдень і вночі відновлювала артилерійські тягачі та іншу техніку. Решта заводчан тим часом формувала нові ешелони з обладнанням, матеріалами, що призначалися для евакуації в тил. При нестачі підйомних засобів робітники та інженери за 15 днів зуміли завантажити 52 залізничних вагони: верстати, метал, технічну документацію та інші цінності. З останнім ешелоном від’їжджали працівники та їхні сім’ї.
Вся діяльність заводу підпорядковувалася виконанню замовлень фронту. Виробництво продукції оборонного призначення – магнето (забезпечує імпульс електричного струму у двигуні – прим.ред.), бензопомп, маслофільтрів, – опановували швидко. Робітники підприємства по 14-16 годин не відходили робітники від верстатів. У той час докорінно змінилося уявлення про виробничі норми, тривалість робочого дня, можливості людини. Те, що вчора вважалося досягненням чи рекордом, сьогодні стало звичайним явищем, нормою навіть для підлітків.
За два тижні після прибуття до Саратова вже було освоєно серійне виробництво бензопомп, маслофільтрів та інших виробів.
ПТМЗ одним із перший в країні ввів атестацію своїх виробів на якість
Якість виробів є основним показником можливостей підприємства як тоді, так і зараз. У 1972 році керівництво заводу запровадило атестацію за трьома категоріями: вища, перша, друга. Виробам вищої категорії присвоювався державний Знак якості.
Підготовка до атестації була тривалою, зачіпала всі сторони виробництва. Її взяв під контроль партійний комітет на чолі з Леонідом Гусаком. Комісія з якості на перших порах звертала увагу на слабку підготовку виробництва серійної продукції, несвоєчасне забезпечення необхідними матеріалами, недостатній авторський нагляд конструкторів, а у ряді випадків – низьку трудову і виконавську дисципліну.
Та бажання покращити якість продукції давало певні позитивні результати. Так, у ливарному цеху завдяки введенню нової системи матеріального заохочення на третину знизили втрати від браку. Таким чином, було зміцнено управління важливими виробничими ділянками.
У період з 1991 по 2000 роки кількість виготовленої продукції збільшилася в чотири рази
За цей же час також було освоєне виробництво близько 50 виробів для металургійної та гірничо-збагачувальної промисловості. Виконання цих робіт вимагало зусиль з підготовки виробництва, розробки технологічних процесів і проєктування.
Найстарший співробітник працює на Полтавському турбомеханічному заводі вже 51 рік
Кар’єра токаря Станіслава Желєзнова почалася в далекому 1970 році. Чоловік тоді був військовослужбовцем. Познайомився з дівчиною, яка мешкала у місті Полтава, переїхав до неї. Перед своїм переїздом він заочно домовився про те, що буде працювати на Полтавському турбомеханічному заводі. Так і сталось.
З перших днів свого проживання у Полтаві Станіслав Жєлєзнов працював слюсарем-ремонтником. Розповідає, що й досі пам’ятає про свої перші робочі дні. Його тоді додали до вже сформованої бригади, і колектив прийняв дуже привітно. Хоч станки, з якими він надалі працював, добре знав, але все одно багато чого було в новинку. Колеги допомагали, розповідали що до чого.